Начитавшись досхочу поезій молодих сучасних авторів (подобається), із задоволенням занурилась у вірші Христини Керити. А приводом став, невеличкий посібник, який здивував своєю появою. Та слова тут зайві, краще таке ...
***
Таке все вічне і таке все тлінне –
Сьогодні є, а завтра вже нема. Нема, нема. Укотре вже… Й не буде.
Тепер на все це дивишся здаля.
Я можу все – любити, берегти…
І відкривати знову, ніби вперше.
Над нашим світом стільки доброти
І стільки щастя, що аж губи терпнуть.
Весна зеленим пронеслась лошам!
Вже й клен зодяг свою врочисту тогу.
По вінця сповнена моя душа
Передчуттям великого й святого! –
***
У кого спитати – а як тоді буде,
Коли синій ранок нікого не збудить,
Коли веселкова зоря надвечірня
Важкою сльозою зірветься у прірву,
Коли через дивну байдужість нашу
Розпукнеться дня кришталева чаша
І потечуть у холодну вічність
Наші печалі, радості, стрічі,
Наші сини й вишнеокі доньки –
Попелом стануть шовкові долоньки.
І без кінця, і без краю – темінь,
Тільки питатимуть луни – де ми?
Всесвіт мовчатиме тужно і строго,
Змотавши в клубочок земні дороги…
Серце холоне – як тоді буде?
У кого спитати, люди?
Далі про долю і творчість....
М. Ф. Продан.
Виховання
активної життєвої позиції
на уроках літератури
рідного краю
(за творчістю Христини Керити)
методичний посібник
Ужгород -2010
Христина Василівна Керита народилася 6 лютого 1955 року у мальовничому гірському селі Драгові Хустського району на Закарпатті у великій багатодітній родині. Батько Василь Федорович та мати Марія Михайлівна прищепили Христині любов до краси рідної природи, до рідного слова, до пісні. Довгими зимовими вечорами Христина і її троє братів Микола, Василь і Михайло заслуховувалися цікавими розповідями батька та коломийками матері, які сама складала.
Батьки змалку привчали дітей до праці і краси. Тож не дивно, що чисті води швидкоплинної Тереблі, кучеряві гори й сріблясті потоки, вічнозелені смереки викликали у дівчини таке захоплення і силу почуттів, які потім і вилились у поезію.
Перший свій вірш Христина написала, у 12 років.
Після закінчення 8 класу Христина Керита вступила в Хустське медучилище. Після закінчення якого працювала медсестрою хірургічного відділення, але любов до поетичного слова виривалася на світ. Пропрацювала 4 роки і зрозуміла, що її покликання не медицина, а література.
Ще навчаючись у медучилищі, друкувала свої вірші у районній газеті «Ленінська правда».
У 1976 році стала студенткою філологічного факультету Ужгородського університету, який закінчила з відзнакою 1981 року.
Протягом навчання в університеті Христина Керита друкувала свої твори у журналах «Дніпро», «Жовтень», альманасі «Вітрила»,збірках творчої молоді «Ранковий клич», «Калиновий спів», обласній та республіканській пресі.
Знайомство з талановитим поетом Закарпаття – Василем Вароді, сприяло творчості. Співпраця двох митців переросла у кохання, і у 1981 році вони одружилися, через рік (у 1982 ) народилась у них донечка Тереза.
1982 року Христину Кериту було прийнято до Спілки письменників України.
Перша збірка поезій «Березневі заручини» вийшла у світ 1981 року, хоча рукописний варіант книги був готовий ще у 1976 році.
У цій збірці юна поетка змальовує красу рідної природи, зізнається у любові до батьків, до рідних. Окрилена першою вдалою пробою пера, дівчина творила все нові і нові вірші…
Збірка «Березневі заручини» засвідчила те, що в нашу літературу прийшла ще одна талановита людина – поетка, яка відкрила своє серце для людей, для правди, для краси, для поезії.
Про свою першу збірку Христина Керита розповідає в інтерв’ю з Тетяною Кобаль: «Рукопис моєї першої збірки був поданий на обговорення у Спілку письменників у першому семестрі мого навчання в університеті. Маститі .. літератори дуже гарно відгукувались про вірші. Рукопис було рекомендовано до друку. До речі, книгу мали на меті видати позапланово.
Хто б міг подумати, що видавнича машина так поволі крутиться! Крім того, знайшлися такі люди, яким не подобалось, мабуть, вже моє існування… лише згодом мені стало відомо, що дехто намагався зашкодити появі «Березневих заручин», вишукував у них якусь крамолу. Якби не підтримка друзів, боюсь, що книга так і не побачила б світ…»¹
У збірці «Березневі заручини» переплітається громадське і особисте: замилування своїм селом ( «Село, моє село заснуло», «Просторі вулиці села», «Знайома хата»), краєм рідної природи ( «Колишуть клени визрілі світанки», «Гримотіли громи»), а також авторка намагається осмислити сутність буття, історичне минуле («Був день, як джбан з пахучою водою», «Іду в легенду, що створили люди», «Одержима», «Смерть Наливайка» та інші.)
У Києві 1983 р. опубліковано збірку «Чекання дива». Навчаючись в університеті, Христина Керита плідно працювала. Її поезії друкувались у газетах , літературних журналах та збірках творчої молоді.
Збірка «Чекання дива» пронизана спогадами, роздумами, тихим смутком та мрійливістю. Лірична героїня, очевидно, переживає втрачене чи неподілене кохання. Ці мотиви звучать у поезіях «Лист», «Отак і живу», «Живу? Існую? Думаю чи ні?», «Запис у щоденнику», «Відболи» та ін.
Про збірку «Чекання дива» Христина Василівна говорить: « Друга збірка «Чекання дива» далась набагато легше. Закарпатське відділення Спілки письменників відрядило мене на чергову нараду молодих літераторів. Мої вірші сподобались. Володимир Коломієць одразу попросив підготувати добірку для журналу «Дніпро», а відомий критик Володимир П'янов запропонував подати рукопис у видавництво «Радянський письменник». Я дуже розхвилювалася, бо це було престижне видавництво…
Василь ( чоловік, відомий поет Закарпаття – Вароді ) був не тільки чоловіком, якого я любила, а й моїм першим критиком… строгим і вимогливим критиком. Але він дуже радів моїм творчим удачам. Як він гордився тим, що моя збірка виходить у Києві!..
…Частина віршів із книги «Чекання дива» написана у дитячій лікарні, де маленьку Терезу лікували від запалення, а я була з нею».²
Христина Керита дала путівку в життя молодим поетам - початківцям. Вона підготувала такі збірки творчості молодих авторів: «Джерело», «Пролісок», «Ластівка», «Вітрила», «Світанок віку» та інші.
Збірка «Одкровення» вийшла у світ 1989р. Поезії, вміщені у цій збірці, випромінюють любов Христини Керити до життя, до краси рідної природи. Цю любов передає урочисто захоплений тон розповіді, пестлива лексика, м’яка інтимність подій «Старезний млин – музейний експонат», «Це там, де пахне материнка», «У тиху ніч мою прийди», «Чи ця дорога просто не моя», «Балада про гуслі», « Незабутність», «Килим» та ін. На запитання Тетяни Кобаль: «Що принесло читачам Ваше «Одкровення»?» – Христина Керита сказала: «Збірка «Одкровення» вийшла друком через 5 років після виходу другої збірки. Витримала всі видавничі рецензії і плани, додалося вже і життєвого досвіду. Інколи мені не вистачало короткого вірша, щоб сказати все читачеві. Тому у цій книзі – три поеми, цикл віршів для дітей.
Чому «Одкровення»? Тому що кожен вірш – відверта розмова з читачем…»¹
А далі – 10 років творчого мовчання. Поезії рвалися із душі, але не було коштів їх видати, бо не вміла простягати руку, випрошуючи милостиню для нової книжки.
У 2001 році видавництво «Мистецька лінія» в Ужгороді видало збірку «На руїнах храму» з передмовою авторки «А на руїнах виростуть троянди…»
«Предовгі 10 літ писала до шухляди. І не тому, що ховала написане від пильного ока державних служб. Цензура, здається, попливла із водами Стіксу.
Після багатьох десятиліть національного оніміння ( нація шепотіла, коли треба було кричати) раптом прорвало загати.
Стало можливим сказати все, що хочеш і де хочеш. Дзвінкоголосі оратори, не лякані Сибіром, поривалися до трибун і галасували так, що, здавалося, - здатні за мить змінити світ, зробити його кращим і добрішим.
Всім дозволили бути сміливими… Аж раптом з подивом помітили, що ніхто не слухає, що вже встигли звикнути до крику і до критики і, наче творці Вавілонської вежі, говорять різними мовами. Тривожними очима почала дивитися душа на цю веремію.
А навколо, як у шаленій каруселі, пливли і змінювались маски, і було дедалі важче вгадати, чиє обличчя (або личина) ховається за кожною з них. Учорашні номенклатурники ставали демократами, а з державної долоні сипалося дрібненьке пшоно. Наближеним вдавалося дзьобнути і долоню. І життя почало нагадувати божевільне раллі , в якому всі рухалися по спіралі, та чомусь не вверх, а вниз. Світ змінював фетиші. Озвучені дзвоном дукатів, стали виходити книжки, в яких можна було топтатися по руїнах. Світ на все ліпив ярличок із ціною, аж поки не здалося, що ми на вселенському торговищі, на якому кожна душа має свій ярличок. І в цьому світі, такому черствому і прагматичному, поділеному на сфери впливу, ставало незатишно птицям і квітам. Розсипалися на друзки храми багатьох душ, хоча раніше здавалося, що можуть вистояти віки. А розгублений розум ходив по руїнах, намагаючись зліпити уламки, віднайти в тумані хоча б окрайчик німба, і боявся, що десь в руїнах гріється змія. Тому листки паперу, наче білі птиці із синьою в’яззю на крилах, тихо і скорено влягалися в шухляді. Мабуть, ще довгенько так велося б, якби інколи ночами мені не вчувалося, як стомлено зітхає моя шухляда-повірниця, бо стало тісно в ній деревам, травам, блискавицям і мріям…
От і вирішила випустити їх на волю за допомогою добрих людей. А може, сонце чіткіше окреслить профілі і на обрії знову замріють храми і засвітяться золоченими банями, а на руїнах виростуть троянди…»¹
У цій передмові Христина Керита висловила свої думки відверто, гостро, викриваючи ті суспільні явища, які заважають жити і працювати чесним людям.
У 2005 році вийшла у світ ювілейна збірка «У затінку літа». До неї увійшли кращі вірші та поеми з попередніх видань.
Христині Кериті притаманна тонка ліричність, відчуття краси буття, усвідомлення своєї причетності до життя рідного краю, вміння бачити світ по-своєму, неповторно.
Більшість поезій Христина Керита написала після важкої втрати – смерті коханого чоловіка, поета Василя Вароді. За працею забувала про горе, але все ж знайшла сили впорядкувати творчу спадщину Василя Вароді і видала книжку «З висоти соколиного лету»(2003), де вміщені твори В.Вароді, спогади друзів, близьких та фотографії із сімейного альбому.
Несподіванкою для шанувальників творчості Х.Керити стала збірка віршів для дітей «Ви чули про гнома», видана 2008р. барвиста, чудово проілюстрована, вона приваблює маленьких читачів , навчає любити рідний край, шанувати батьків, радіти життю. Вірші мелодійні, легко вивчаються, кілька з них уже стали піснями «Струмок», «Сон», «Ви чули про гнома», «Арифметика»
Христина Керита – літературний консультант Закарпатського відділення Національної спілки письменників України, учитель, головний редактор видавничого центру «Ліра». Вона сповнена творчих мрій, задумів, готує до друку нову поетичну книгу!
Немає коментарів:
Дописати коментар