Ідеал прозорості

Гадаєте, про що це? Це про Байкал, таким його знає Ярослав Іваньо. 
"...  це озеро вічного життя. Ідеал прозорості. Чистота. Чистота відношень, якої бракує людям".
Ярослав Іваньо - поет, професор Іркутської сільськогосподарської академії, який народився у селі Великі Лучки. Його творчий доробок - це п,ять збірок поезії, виданих у нашому видавництві, казки.


У слові автора про себе знайшла такі строки: "Вперше мене назвав поетом Василь Вовчок. Для мене це було тільки авансом. Залізна руда – ще не ніж, а маленьке зернятко – ще не шапка соняха, наповнена насінням." Цікаво. Повернулась до віршів Ярослава Михайловича....

***

Напрями, напрями, напрями.

Зустрічні потоки мандрівників.

Знаходити знайдене,

відкривати відкрите.

Залишити, щоб потім повернутись.

Чи має все це значення?

Натяки на чекання.

Натяки на необхідність тебе.

Хай засипле все це сніг,

щоб потім воскресла весна.

***

Хіба закопаєш білий день у величезну яму,

щоб відродити повну його протилежність?

Хіба сховаєш місяць у торбі

і втопиш його у глибокому морі?

Хтось намагається придбати розсипи сніжинок

за золоті злитки.

Хтось хоче стати власником моря.

Яке безглуздя – прикувати тебе кайданами до себе.

Яке безглуздя – зривати квіти в полі,

щоб спостерігати їх повільну загибель.

Намагання звільнитись від кайданів.

Вітер торкає сніжинки, поле, море й зорі.

Західний вітер не мине твого обличчя,

твого стану, твоїх думок.

***

Розкажи мені правду про себе.

Слухатиму без питань.

Покажи мені свою країну.

Вокзал безконечних чекань.

Запроси!

Полечу замість листа.

Хіба можна розтоптати істину почуття?

Небо непідвласне злим язикам.

Світляки й світло.

Запроси!

Довіра почуттям.