пʼятниця, 18 лютого 2011 р.

Legas – ego sum… ты читаешь – я существую

Правда и ложь – взаимоисключающие понятия, хотя взаимоопределяют и взаимодополняют друг-друга...  Философия, как способ обобщения принципов и форм понятийно-мыслительного процесса, в каждом географически-этническом регионе специфически, выделяет свои, семантически различные, варианты логической полноты и целостности их диалектической взаимосвязи.
Действенность и активность сознания определяется уровнем и насыщенностью чувственной абстракции, опытным путём достигнутой в познании физически реального и виртуально моделируемого…  Именно по этой причине жизнедеятельность человека зиждется на парадоксах: упорно движемся к определённой (хоть и не всегда нужной) цели, не зная, достигнем ли её.  Чаще тратим время попусту, тайно надеясь на чудо вечной жизни…  Авантюризм живого в неживой среде – вершина беспечности временного…
Представляя человечество в его единичном элементе, необходимо вовлечены в этот всепоглощающий процесс...  Каждый желает (и пытается) понять, объяснить, предвидеть: влечение и отвращение, радость и разочарование, своё и чужое, связь и разрыв, потерю и обретение, положительное и отрицательное...
... и каждый принимает решение сам...
Стихи – символическое чувственно-осязаемое вербально-выраженое звено в цепи этих извечных, определяющих развитие, противоположностей…
Разум, осознающий бессилие мысли, им рождающей, постоянно стремящейся вырваться из плена конкретного тела и заключённый, в этот момент, в нашем сознании, временно существуя в бесконечности времени, а сейчас персистируя в нас – таких же временных, – объединяет крохи сознания, образуя эфемерное вечное…
Многие, быть может, с этим не согласятся…
Это их мнение …

Legas – ego sum… ты читаешь – я существую

Александр Торохтин
 Крохи сознания/  Стихи/ 01.2011

Я – мов пісочний годинник...


До 60-річчя від дня народження поета В.Густі

Серія “Між Карпатами і Татрами” (Випуск 15)
 презентує вибране з доробку відомого закарпатського
 поета Василя Густі у словацькому перекладі Валерії Юричкової.

– Лаці, ходь козі пасть на пасовіско! Козі в хлеві конаю, а ти лен лопту копаш! – кликав сина-непослуха сусід Клінґа-бачі. Той, зазвичай, не відгукувався, і тоді чоловіка виручав малий Василько Густі: йому не важко було разом зі своїми випасти й сусідські кози. За це Клінґа-бачі пригостить хлопця чимось смачненьким і понарозказує-понаприказує своєю чудною мовою усілякі бувальщини, казки, татранські легенди й перекази, від яких допитливому синьоокому дітвакові перехоплюватиме подих…

(із передмови  Тетяни Ліхтей)

Я – мов пісочний годинник...
Крупинками своїх вчинків,
Помислів і почуттів
Пересипаюсь із вділених мені
Богом літ –
Теперішніх і прийдешніх –
У минуле.
З кожною миттю
Меншає в верхній чаші.
Більшає в чаші нижній
Моїх вчинків, помислів і почуттів.
Колись настане той час,
Як верхня чаша зовсім спорожніє,
Зате нижня – буде повною.
Можливо, хтось переверне
Мій пісочний годинник.
І він оживе.
Але це вже буде у іншій долі
І в іншому часі...

Цього вечора ти візьмеш мої крила


трохи.... передмови

... Інна Мочарник називає свою книжку «Химери», і вже тільки цим вибивається зі стрункого ряду молодих екзальтованих поетес, котрі плекають ефемерну духовність. Що мають значити ці химери?! Який ключ підібрати, аби розшифрувати замисел авторки? Який пін-код ввести? Нормальні люди від поезії отримують задоволення, а не займаються самокатуванням на кшталт «що автор хотів сказати цим текстом?», «який секрет криється в назві збірки?!»
 .....................................................................................................................
    Цією  збіркою починається довга дорога Інни Мочарник у літературу. Якою вона буде – ще ніхто не знає. Але дорога починається під нашими ногами і подолає її тільки той, хто йде. Скажу навіть більше: найбільше заворожує навіть не кінець шляху, мета подорожі, а сама хода.

                                                                                                                                                                Андрій  Любка


цього вечора ти візьмеш мої крила
і підеш не прощаючись
зрештою наша історія може закінчитися
і так тільки що маю робити з цим
романом якого я не писала
… поки сиджу на підвіконні і дивлюся
на відсунутий стілець
дія буде розвиватися пізніше і все
що залежить від мене лише декорації
вони старі як світ і фарба майже
злізла
є ще десь крихітна надія що ти
не прийдеш і все буде як раніше
крила ж паперові тому і гадки не маю
куди ти з ними в такий дощ…

Не є ліпших спÿваночок як в нашому краю!



 Упорядники збірки є заслужений працівник культури України, композитор, Михайло Керецман та старший викладач Ужгородського коледжу культури і мистецтв Юрій Чорі


Народні пісні майже з кожного району Закарпаття подаються з текстами і мелодіями. Основна частина пісень, а їх нараховується до 200, про рідний край, парубочі та дівочі, ліричні, родинно-побутові, дитячі, жартівливі та колискові.   Видання базується на основі записів фольклористів, П. Милославського, Ф. Колесси, Ю. Костьо, С. Мартона, Д. Задора, В. Гошовського, М. Кречка, М. Керецмана, В. Мадяр-Новак, а такакож В. Баганич, М. Малильо, О. Прокоп.


http://zakarpattya.net.ua/ukr-news-79444-V-Uzhhorodi-pobachyla-svit-zbirka-zakarpatskykh-spivanok




середа, 16 лютого 2011 р.

ФАНТАСТИЧНИЙ БЕСТСЕЛЕР МИХАЙЛА ТЕМНОВА



Відгук про книгу...
Юрій Шип,
член Національної спілки письменників України

Чесно кажучи, народження першої ластівки — книги непередбачуваного як у житті, так і в журналістиці, Михайла Темнова, для мене не було несподіванкою, бо довідався ще кілька років тому, що він пише щось вагоме і важливе. Проговорився пан Михайло про свій задум, коли ми в крижаній ополонці “моржували” (в річці Уж неподалік пішохідного моста в обласному центрі). Однак я не сподівався на такий солідний сюрприз.
            Переді мною книга “М.Ю. Темнов. Сады хаоса: фантастический роман (Ужгород: Полиграфцентр «Лира», 2010. - 336 с.).  

вівторок, 15 лютого 2011 р.

И В РАЗУМЕ БЫВАЕТ ХАОС…


Заметки по поводу выхода в свет второй книги фантастического романа Михаила ТЕМНОВА «Сады Хаоса»
 Совсем недавно, в прошлом году, появился в свет первый фантастический роман М.Темнова «Сады Хаоса». Был резонанс, положительные отзывы, но думалось о некоторой случайности этого факта: «Полковник службы безопасности, журналист, «морж» мутного закарпатского Стикса — реки Уж, и вдруг ещё и писатель. Надолго ли его хватит с такой всеядностью?» Но, как не странно, с Новым годом пришла и книга вторая «Садов Хаоса» с названием «Игры разумных». Подтекст этого названия сразу же вызывал закономерный вопрос: «А разумны ли разумные люди в своих играх?» Михаил как писатель и пробует дать ответ на такой непростой вопрос. Много в книге задействовано разных планет, но всё, в конце концов, ясное дело, сводится к единому существу с извечным вопросом, направленным ко всей Вселенной: «Быть иль не быть?» 

пʼятниця, 11 лютого 2011 р.

Розчинений в слові

Ніколи не спитаю поета, чому він пише?
Знаю, що НЕ писати він не може!


Василь Кузан. ВАБА. Весна 2011 року
готуємо до друку


...Світ увесь не приваблює серце
ні багатством, ні золотом слави.
Я готовий віддати усе це,
І посади, й корони, й булави
За душевне єднання з тобою,
За читання віршів біля свічки...


А натомість - я перед юрбою
Перерізати змушнений стрічку...

четвер, 10 лютого 2011 р.

...життя – кумедна річ...


Воно спонукає нас до уявного прогресу,
умовних досягнень, омріяного успіху, здобуття всіляких чеснот,
матеріального добробуту, врешті решт... Словом, не дає нудьгувати...

Вікторія Андрусів

 ПРИТУЛОК  (уривок із роману) ....
  10.02.2011 р.
...Максовий сталевий «Land krauzer» притулився попід службовим входом у модерну склобетонну будівлю, в котрій винаймати офіс було рівнозначно тому, аби мати на руці колекційний «ROLEX», що автоматично замінювало візитівку. У вікнах – суцільна темінь, наче все вимерло, крім кількох тьмяних вогників, що де-не-де видавали присутність надто старанних маклерів чи менеджерів, котрі прагнули стрімкого кар’єрного зросту і нехтували заради роботи вихідними. У Максовому вікні так само струменіло ледь помітне з вулиці світло.
Підстаркуватий нудьгуючий охоронець, неохоче відірвавшись від канапки, намагався мене спинити:

"Нечистая" история .....



Михаил Делеган,
Алексей Филиппов.
История Мукачевского замка. 
Научно-популярный историко-краеведческий очерк. 2010 год.

http://zakarpatpost.net/2010/09/10/zakarpattya-arhivist-i-zhurnalist-napysaly-knyzhku-ystoryya-mukachevskoho-zamka/

Народные легенды начала ХХ века приписывают князю Ко-
риатовичу большие заслуги в постройке и укреплении Мукачевс-
кого замка, который он сделал своей резиденцией.
«Долго князь осматривал все горы, что окружают город
Мукачево. Наконец он оказался на скалистой горе, что одиноко
стояла посреди широкой равнины на южной окраине города, и
дал приказ строить замок на самом ее вершке. Тяжело строился
новый замок; тяжело работали люди и скот. Однако замок был
построен. Обведенный выдолбленным в скале глубоким рвом и
мощными стенами, он был неприступной крепостью, поблески-
вая на солнце своими четырьмя башнями на углах. Но князь Ко-
риатович был недоволен тем, что в замке не было воды. Приходи-
лось воду возить в бочках, на возах волами. Когда не было войны,
хотя и хлопотно, но терпеть было можно. А что будет, если враг
подступит и начнет осаду?
И наказал князь копать колодец.