трохи.... передмови
... Інна Мочарник називає свою книжку «Химери», і вже тільки цим вибивається зі стрункого ряду молодих екзальтованих поетес, котрі плекають ефемерну духовність. Що мають значити ці химери?! Який ключ підібрати, аби розшифрувати замисел авторки? Який пін-код ввести? Нормальні люди від поезії отримують задоволення, а не займаються самокатуванням на кшталт «що автор хотів сказати цим текстом?», «який секрет криється в назві збірки?!»
Цією збіркою починається довга дорога Інни Мочарник у літературу. Якою вона буде – ще ніхто не знає. Але дорога починається під нашими ногами і подолає її тільки той, хто йде. Скажу навіть більше: найбільше заворожує навіть не кінець шляху, мета подорожі, а сама хода.
Андрій Любка
цього вечора ти візьмеш мої крила
і підеш не прощаючись
зрештою наша історія може закінчитися
і так тільки що маю робити з цим
романом якого я не писала
… поки сиджу на підвіконні і дивлюся
на відсунутий стілець
дія буде розвиватися пізніше і все
що залежить від мене лише декорації
вони старі як світ і фарба майже
злізла
є ще десь крихітна надія що ти
не прийдеш і все буде як раніше
крила ж паперові тому і гадки не маю
куди ти з ними в такий дощ…
***
в темряві кімнати підходжу до вікна
зір хворіє на втому
надворі ніч
виймаю з рами скло
майже квадрат Малевича
…чорно
щось тепле вогко лоскоче вздовж щоки
шедевру не вийшло
все зіпсувала несмілива зоря –
заплуталась в гілках дерева
голих до розпачу
…пізня осінь
http://lira-print.com/index.php?id=69&tx_ttnews[tt_news]=89&cHash=1592eac2e07d473a4ba004aad424746c
Немає коментарів:
Дописати коментар