Відкрила рукопис давнього знайомого Василя Малишки.
Його першу книжку «Що найголовніше у світі» ми видали в 2006 році. Тоді Василю було дев,ять і мене вразила його дитяча мудрість. Сьогодні йому дванадцять, і він переможець багатьох конкурсів, має дипломи і відзнаки учасника.
Його першу книжку «Що найголовніше у світі» ми видали в 2006 році. Тоді Василю було дев,ять і мене вразила його дитяча мудрість. Сьогодні йому дванадцять, і він переможець багатьох конкурсів, має дипломи і відзнаки учасника.
Нещодавно ми знову зустрілися з ним на презентації. Вася подарував мені новий рукопис, зробивши напис «з вдячністю, що Ви стояли і допомогали на початку моєї творчості». Щиро посміхнувшись почала читати...
***
Побачив людину. В тієї людини замість голови була скринька. Я постукав – пусто.
- Напиши мені листа, - каже.
- Навіщо? – питаю.
- Напиши листа, - наполягає.
Написав лист: « Привіт! Мене звати Вася. А тебе? Мені здається, що ти дуже мудра людина». Ставлю листа в скриню. Почув биття його серця. Постукав – музика грає.
- Дякую, - кажею
- Нема за що, - відповідаю.
- У всьому є сенс. Навіть в одному листі.
"Тоді Василю було дев,ять"... Насправді тоді йому було сім, а у вісім книжка побачила світ.
ВідповістиВидалитиА взагалі дуже таланить тим дітям, на початку становлення яких зустрічаються особистості, які допомагають розкритися і взлетіти...
Респект Олені Кухарській, Леоніду Годованому, Степану Олагу