пʼятниця, 27 травня 2011 р.

Чи існує зв,язок між подіями?...
Ще вчора твої очі різали строки... "А у нас то и перемен нет. Маленькие, подленькие и жадненькие люди, а скорее людишки задают всюду тон: и в политике, и в культуре, и в быту. По сути, происходит духовная деградация общества. Мы, выросшие на «Трудно быть богом», «Фаэтах» и «Часе быка», знали как аксиому и бесспорный закон: нельзя быть скупым, завистливым и подлым. Надо обязательно быть щедрым и добрым, хотя добро должно непременно быть с кулаками, как у дона Рунаты из «Трудно быть богом» или Максима из «Обитаемого острова». Это мир больших людей великой страны под названием «Мечта».
 А сьогодні цей світ у твоїх долонях....



І відкривались брами,
що не вели нікуди,
і починались драми - 
з часом змагались люди.
Не заживають рани
витязів хронотопу...
Все вже бувало з нами.
Навіть ремей потопу.

Поетеса....Надія Панчук, член Національної спілки письменників України, лауреат літературної преміїї ім. Ф.Потушняка, є авторкою дев,яти поетичних збірок:
 "На обрії - гори" (1980), "Ранкові поїзди" (1985), "Заповідний ліс" (1993), "Vixi" (1997), "Дика пряжа" (2000), " ... тільки завтра..." (2003), "Різні наголоси" (2004), "Місця надій" (2005), "Стоп-кадри" (2006).

Із вступного слова Тетяни Ліхтей до останньої збірки Надії Панчук "У щілині між століттями": "...Тільки добре підготовлений читач у куцих текстах-фрагментах зуміє вловити напрям, вібрацію думки, натяки і недомовки. Тільки читач-інтелектуал зможе розкодувати як те, що вже сказано авторкою, так і те, про що мало не до надриву... промовчано (розкрились маків спечені уста, та хто збагне їх гарячкову мову...").

***


Польоти в машині часу
найліпше витримує
правда.
Брехню 
в невагомості нудить.

***


Під склепінням історії - 
сутінь,
гомін лунко розгулює в залах...
Нам веліли сюда прибути,
а для чого - так і не сказали.
Вінценосний скінчився момент,
все змінилося - аж до погоди.
Усвідомлюєш - ти інструмент
у зомлілих руках природи.
Під склепінням історії всі ми -
від печер до Химер Хіросіми...
Може, знати хоч ви, троглодити,
що природа збиралась робити?


***


... А доба навперейми гребе
і пороги стирає на порох,
і загойдане "завтра"
не бачить себе
в каламутній воді "учора".
Ледь дійшовши
в абетці до "Б",
попід чорними
крилами часу,
 ця доба
почуває себе
як розбійник
під іконостасом.


http://viza.uz.ua/news/2474


http://zakarpattya.net.ua/ukr-news-75945-Nadiia-Panchuk-vidznachatyme-70-richchia-prezentatsiieiu-zbirky-Skoromoroz



середа, 25 травня 2011 р.

Двери с той стороны, или далекая радуга

На подходе третья книга Михаила Темнова "Сады Хаоса". А пока кипят страсти вокруг первых книг автора. Вашему вниманию отзыв о книге и не только. Надеемся, что читателю будет интересно узнать о сути происходящего вокруг...


Двери с той стороны, или далекая радуга

Каждый, кто увлекался во времена Советского Союза фантастической литературой, читал эти два культовых романа, названия которых я поставил в заглавие свого предисловия к циклу Михаила Темнова «Сады Хаоса», из которого опубликовано  уже две книги, а к печати готовится третья.
Именно открывая «двери с той стороны», мы входим в мир «далекой радуги», мир Михаила Темнова и Вселенную «Садов Хаоса». Как бы и чтобы  ни говорили о Советском Союзе и этой эпохе, бесспорным, с моей точки зрения, было одно: пусть и за ширмой идеологических шаблонов, мы тогда были добрее, честнее, оптимистичнее и романтичнее. Мы были одной из самих читаемых наций в мире. Возьмем, например, фантастику, которая была нашей отдушиной. На произведениях Ефремова, Казанцева, Снегова, братьев Стругацких, детской фантастике Кира Булычева росли целые поколения. В этом ряду великих мастеров «Золотого века» советской фантастики, достойное место занимали и украинские фантасты. Их была целая школа: Владимир Владко, Михаил Дашкиев, Николай Руденко и, конечно же, грандмастер украинской фантастики Олесь Бердник. Именно фантастический роман Бердника «Звездный корсар» стал духовным маяком романтиков и искателей свободы в 70-х и 80-х годах.
Мы, любители фантастики, душой впитывали их книги и были не такими, как все. Не лучше и не хуже, просто другими. Для меня двери в мир фантастики открылись в 13 лет, когда я прочитал «Янки из Коннектикута» Марка Твена и «Трудно быть богом» братьев Стругацких. Потом были «взахлеб» прочтены Саймак, Бредбери, Шекли, а также наши отечественные, Казанцев и Ефремов. Хочу честно сказать, что лучшие произведения мировой фантастики в Советском Союзе переводились, за исключением редких изданий литературы «фентези». Фантасты того времени не разменивали воображение на мелочи. Тот, кто умеет мыслить только приземленно, прагматично-логически, видит в каждой ситуации только две возможности: да или нет. Мир Темнова и реальный мир чурается простых ответов. И именно такой мир рисует нам в своем эпическом цикле и закарпатский фантаст Михаил Темнов. Его цикл «Сады Хаоса» достойно развивает фантастическую тему гибели цивилизации фаэтов и планеты Фаэтон, в свое время очень популярной в советской фантастике. Я в детстве просто зачитывался романом Александра Казанцева «Фаэты». В украинской фантастике эту тему продолжил в свое время «запрещенный» роман Николая Руденко «Волшебный бумеранг», который по масштабности не уступал «Фаэтам» Казанцева. Михаил Темнов развивает эту тему в лучших традициях патриархов отечественной фантастики. Но фантастические миры «Садов Хаоса» масштабнее, эпичнее от произведений этой темы Казанцева, Мартынова, Руденко. Чем-то Вселенная «Садов Хаоса» напоминает Вселенную «Дюны» Френка Херберта. Хотя они считаются эталоном мировой фантастики, именно к такого рода литературе, как по масштабности и эпичности описываемых фантастических полотен далеких миров, так и по стилю написания принадлежит и фантастический цикл Михаила Темнова, уже третью книгу которого он готовит к выпуску. Прошлое и будущее, древний Фаэтон и Фаэтон технократический, фентези и научная фантастика, миры Михаила Темнова действительно тщательно и по крупицам выписаны. Как многолетний любитель фантастики, я затрудняюсь отнести «Сады Хаоса» к фентези или, наоборот, научной фантастике. Скорее, это направление, объединяющее и научную фантастику, и «космическую  оперу», и фентези. Многие из своих романов Олесь Бердник называл космической феерией, и к такого рода направлению фантастики принадлежат, вероятно, произведения Михаила Темнова.
На первый взгляд, это первоклассная приключенческая вещь, написанная сочно, весело, изобретательно. Но местами средневековый «фентезийный» антураж, все эти бои на мечах, галактические горизонты, послужили волшебной палочкой, магически действующей на аудиторию и заставляющей безотрывно читать философский цикл, многослойный и, скажу откровенно, не слишком-то легкий для восприятия. Анализируя причины гибели технократической цивилизации Фаэтона, Михаил Темнов нарисовал фантастический мир, гибридно слитый из реалий тоталитарных режимов ХХ-го века и сытого «свободного мира», который, по своей сути, является тоже тоталитарным, только эта тоталитарность «сытая». Так, в «Садах Хаоса» родилась фантастическая идея торговать бессмертием, приведшая к появлению клонов без души.
Чтение – интимное дело. Вмешиваться в него так же бестактно, как в чью-то личную жизнь. Но позволю себе все-таки следующее. Как человек, который прочел лучшее из фантастической литературы, и который в своей библиотеке имеет более трех тысяч произведений фантастики, прочесть «Сады Хаоса» Михаила Темнова искренне рекомендую. В них есть все: фантастическая и приключенческая оболочка, философское содержание и тугая пружина социальной идеи. Такая фантастика способна ставить проблемы любого уровня этической ответственности, от пустячного - нравственно ли раздавить букашку – до решения судьбы народов, цивилизаций и планет.
При всем моем уважении к закарпатским писателям, после Феликса Кривина на Закарпатье до появления Михаила Темнова просто не было современной и читабельной литературы, которая могла бы быть востребована как издателями, так и читателями. Кто-то пишет поэзию, может, и неплохую, но явно не уровня Шарля Бодлера или Николая Гумилева. Кто-то пописывает провинциальные детективчики, которые может и будут читаемы, но это не романы Агаты Кристи или Конан Дойля. Это далеко не литература с «большой буквы». Китайская мудрость наводит, как страшное проклятье: «Чтобы ты жил во время больших перемен». А у нас то и перемен нет. Маленькие, подленькие и жадненькие люди, а скорее людишки задают всюду тон: и в политике, и в культуре, и в быту. По сути, происходит духовная деградация общества. Мы, выросшие на «Трудно быть богом», «Фаэтах» и «Часе быка», знали как аксиому и бесспорный закон: нельзя быть скупым, завистливым и подлым. Надо обязательно быть щедрым и добрым, хотя добро должно непременно быть с кулаками, как у дона Рунаты из «Трудно быть богом» или Максима из «Обитаемого острова». Это мир больших людей великой страны под названием «Мечта».
Возможно, возрождение лучших традиций отечественной фантастики и появление таких произведений, как «Сады Хаоса», снова поможет нам стать мечтателями и романтиками. А, может, именно с желания и умения читать хорошую фантастику начнется возрождение нашего Отечества и, наконец, появится украинская национальная идея. Поэтому будем читать фантастику и вспоминать завещание Александра Натановича Стругацкого: «Тысячелетия глядят на нас с надеждой, что мы не озвереем, не станем сволочью, рабами паханов и фюреров».


Алексей Фазекош,
председатель правления Мукачевской
городской ассоциации адвокатов,
председатель правления Мукачевского
горрайонного союза предпринимателей,
помощник-консультант народного депутата
Украины Валентина Зубова.

четвер, 21 квітня 2011 р.

Не пора еще прощаться!

Спілкування з талановитими людьми юного віку дивує дорослими думками, мудрістю не за роками.   Герц Христина - чинадієвська дівчина із дивним голосом, пише такі вірші:

А за окном идет дождь!
Ты подумал, это вода,
Но это чья-то слеза.
Это плачет девушка,
Которая верит в чудеса.
Никто не узнает,
Что было за поворотом.
Год в коме, все круговоротом.
Приятели или, а друзья забыли.
Поняла она, что не родными были.
Лишь он был рядом с ней,
Начинал улыбаться и говорил:
"Не пора еще прощаться!".

пʼятниця, 15 квітня 2011 р.

Ваба! До друку!

Вчора підбирали  шрифт для віршів до збірки Василя Кузана. І так, і сяк крутимо. 
...Вчергове читаю вірш. Вкотре відчуваю думку і насолоджуюсь словом. 
Розумію, справа не у шрифті .... 

         *        *        *
заховатися від світу
і від світла
тільки ти

щоб ніхто не бачив щастя
лиш удвох
без самоти

щоб ділитися думками
подихами
тихо
так

цілуватися словами
як із птахом
вільний птах

розриваються бажання
ніби серце
на шматки

ми – не вільні птахи, люба
ми у небі
літаки

приземляємося часто
десь на світлі
у світах

мерехтливо щастя світить
нас єднає
у думках

аж тамує подих мрія
від бажань
і висоти

заховатися б від світу
тільки я
і тільки
ти

четвер, 14 квітня 2011 р.

У містечку У

 ... сталася подія! Невідомого походження Почвара заразила місто абракадаброю. Хто спасе місто?
Віддаємося в руки Галини Малик. Повість-сюр "Абракадабра" виходить друком у травні. 

...Якщо б учень п’ятого класу гімназії Вася прокинувся і глянув у свій двір, він би побачив, як земля посередині чорного круга, що залишився після багаття, заворушилася, і під місячний баняк вилізла, важко відсапуючись, якась чорна почвара.
   Але Вася, звичайно, сопів собі у подушку  і блаженно усміхався, бо йому снилося, що мама дала йому цілих сто гривень на інтернетклуб.
   Почвару побачила дворова собака Діна, що жила посередині двору у просторій буді, яку склали з чого попало хлопці.
   Діна так злякалася, що з жалібним скавулінням сховалася у свою буду, забившись у найдальший куток.
    А почвара, не звернувши на неї жодної уваги, рушила, дивно підскакуючи і тягнучи за собою щось подібне до ноут-бука, на пустир за будинками.

Таке все вічне і таке все тлінне –


Начитавшись досхочу поезій молодих сучасних авторів (подобається), із задоволенням занурилась у вірші Христини Керити. А приводом став, невеличкий посібник, який здивував своєю появою.   Та слова тут зайві, краще таке ...
    
                           ***
                          Таке все вічне і таке все тлінне –
                    Сьогодні є, а завтра вже нема.

                    Нема, нема. Укотре вже… Й не буде.
                    Тепер на все це дивишся здаля.

                                       
                      ***  
                          Я можу все – любити, берегти…
                    І відкривати знову, ніби вперше.
                    Над нашим світом стільки доброти
                    І стільки щастя, що аж губи терпнуть.
                    Весна  зеленим  пронеслась  лошам!
                    Вже й клен зодяг свою врочисту тогу.
                    По вінця сповнена моя душа
                    Передчуттям  великого  й  святого! –
 
 

                                  ***
                     У кого спитати – а як тоді буде,
                Коли синій ранок нікого не збудить,
                Коли веселкова зоря надвечірня
                Важкою сльозою зірветься у прірву,

                Коли через дивну байдужість нашу
                Розпукнеться дня кришталева чаша
                І потечуть у холодну вічність
                Наші печалі, радості, стрічі,

                Наші сини й вишнеокі доньки –
                Попелом стануть шовкові долоньки.

                І без кінця, і без краю – темінь,
                Тільки питатимуть луни – де ми?

                Всесвіт  мовчатиме тужно і строго,
                Змотавши  в  клубочок земні дороги…
                Серце холоне – як тоді  буде?
                У кого спитати, люди? 

Далі про долю і творчість....

пʼятниця, 18 лютого 2011 р.

Legas – ego sum… ты читаешь – я существую

Правда и ложь – взаимоисключающие понятия, хотя взаимоопределяют и взаимодополняют друг-друга...  Философия, как способ обобщения принципов и форм понятийно-мыслительного процесса, в каждом географически-этническом регионе специфически, выделяет свои, семантически различные, варианты логической полноты и целостности их диалектической взаимосвязи.
Действенность и активность сознания определяется уровнем и насыщенностью чувственной абстракции, опытным путём достигнутой в познании физически реального и виртуально моделируемого…  Именно по этой причине жизнедеятельность человека зиждется на парадоксах: упорно движемся к определённой (хоть и не всегда нужной) цели, не зная, достигнем ли её.  Чаще тратим время попусту, тайно надеясь на чудо вечной жизни…  Авантюризм живого в неживой среде – вершина беспечности временного…
Представляя человечество в его единичном элементе, необходимо вовлечены в этот всепоглощающий процесс...  Каждый желает (и пытается) понять, объяснить, предвидеть: влечение и отвращение, радость и разочарование, своё и чужое, связь и разрыв, потерю и обретение, положительное и отрицательное...
... и каждый принимает решение сам...
Стихи – символическое чувственно-осязаемое вербально-выраженое звено в цепи этих извечных, определяющих развитие, противоположностей…
Разум, осознающий бессилие мысли, им рождающей, постоянно стремящейся вырваться из плена конкретного тела и заключённый, в этот момент, в нашем сознании, временно существуя в бесконечности времени, а сейчас персистируя в нас – таких же временных, – объединяет крохи сознания, образуя эфемерное вечное…
Многие, быть может, с этим не согласятся…
Это их мнение …

Legas – ego sum… ты читаешь – я существую

Александр Торохтин
 Крохи сознания/  Стихи/ 01.2011

Я – мов пісочний годинник...


До 60-річчя від дня народження поета В.Густі

Серія “Між Карпатами і Татрами” (Випуск 15)
 презентує вибране з доробку відомого закарпатського
 поета Василя Густі у словацькому перекладі Валерії Юричкової.

– Лаці, ходь козі пасть на пасовіско! Козі в хлеві конаю, а ти лен лопту копаш! – кликав сина-непослуха сусід Клінґа-бачі. Той, зазвичай, не відгукувався, і тоді чоловіка виручав малий Василько Густі: йому не важко було разом зі своїми випасти й сусідські кози. За це Клінґа-бачі пригостить хлопця чимось смачненьким і понарозказує-понаприказує своєю чудною мовою усілякі бувальщини, казки, татранські легенди й перекази, від яких допитливому синьоокому дітвакові перехоплюватиме подих…

(із передмови  Тетяни Ліхтей)

Я – мов пісочний годинник...
Крупинками своїх вчинків,
Помислів і почуттів
Пересипаюсь із вділених мені
Богом літ –
Теперішніх і прийдешніх –
У минуле.
З кожною миттю
Меншає в верхній чаші.
Більшає в чаші нижній
Моїх вчинків, помислів і почуттів.
Колись настане той час,
Як верхня чаша зовсім спорожніє,
Зате нижня – буде повною.
Можливо, хтось переверне
Мій пісочний годинник.
І він оживе.
Але це вже буде у іншій долі
І в іншому часі...

Цього вечора ти візьмеш мої крила


трохи.... передмови

... Інна Мочарник називає свою книжку «Химери», і вже тільки цим вибивається зі стрункого ряду молодих екзальтованих поетес, котрі плекають ефемерну духовність. Що мають значити ці химери?! Який ключ підібрати, аби розшифрувати замисел авторки? Який пін-код ввести? Нормальні люди від поезії отримують задоволення, а не займаються самокатуванням на кшталт «що автор хотів сказати цим текстом?», «який секрет криється в назві збірки?!»
 .....................................................................................................................
    Цією  збіркою починається довга дорога Інни Мочарник у літературу. Якою вона буде – ще ніхто не знає. Але дорога починається під нашими ногами і подолає її тільки той, хто йде. Скажу навіть більше: найбільше заворожує навіть не кінець шляху, мета подорожі, а сама хода.

                                                                                                                                                                Андрій  Любка


цього вечора ти візьмеш мої крила
і підеш не прощаючись
зрештою наша історія може закінчитися
і так тільки що маю робити з цим
романом якого я не писала
… поки сиджу на підвіконні і дивлюся
на відсунутий стілець
дія буде розвиватися пізніше і все
що залежить від мене лише декорації
вони старі як світ і фарба майже
злізла
є ще десь крихітна надія що ти
не прийдеш і все буде як раніше
крила ж паперові тому і гадки не маю
куди ти з ними в такий дощ…

Не є ліпших спÿваночок як в нашому краю!



 Упорядники збірки є заслужений працівник культури України, композитор, Михайло Керецман та старший викладач Ужгородського коледжу культури і мистецтв Юрій Чорі


Народні пісні майже з кожного району Закарпаття подаються з текстами і мелодіями. Основна частина пісень, а їх нараховується до 200, про рідний край, парубочі та дівочі, ліричні, родинно-побутові, дитячі, жартівливі та колискові.   Видання базується на основі записів фольклористів, П. Милославського, Ф. Колесси, Ю. Костьо, С. Мартона, Д. Задора, В. Гошовського, М. Кречка, М. Керецмана, В. Мадяр-Новак, а такакож В. Баганич, М. Малильо, О. Прокоп.


http://zakarpattya.net.ua/ukr-news-79444-V-Uzhhorodi-pobachyla-svit-zbirka-zakarpatskykh-spivanok




середа, 16 лютого 2011 р.

ФАНТАСТИЧНИЙ БЕСТСЕЛЕР МИХАЙЛА ТЕМНОВА



Відгук про книгу...
Юрій Шип,
член Національної спілки письменників України

Чесно кажучи, народження першої ластівки — книги непередбачуваного як у житті, так і в журналістиці, Михайла Темнова, для мене не було несподіванкою, бо довідався ще кілька років тому, що він пише щось вагоме і важливе. Проговорився пан Михайло про свій задум, коли ми в крижаній ополонці “моржували” (в річці Уж неподалік пішохідного моста в обласному центрі). Однак я не сподівався на такий солідний сюрприз.
            Переді мною книга “М.Ю. Темнов. Сады хаоса: фантастический роман (Ужгород: Полиграфцентр «Лира», 2010. - 336 с.).  

вівторок, 15 лютого 2011 р.

И В РАЗУМЕ БЫВАЕТ ХАОС…


Заметки по поводу выхода в свет второй книги фантастического романа Михаила ТЕМНОВА «Сады Хаоса»
 Совсем недавно, в прошлом году, появился в свет первый фантастический роман М.Темнова «Сады Хаоса». Был резонанс, положительные отзывы, но думалось о некоторой случайности этого факта: «Полковник службы безопасности, журналист, «морж» мутного закарпатского Стикса — реки Уж, и вдруг ещё и писатель. Надолго ли его хватит с такой всеядностью?» Но, как не странно, с Новым годом пришла и книга вторая «Садов Хаоса» с названием «Игры разумных». Подтекст этого названия сразу же вызывал закономерный вопрос: «А разумны ли разумные люди в своих играх?» Михаил как писатель и пробует дать ответ на такой непростой вопрос. Много в книге задействовано разных планет, но всё, в конце концов, ясное дело, сводится к единому существу с извечным вопросом, направленным ко всей Вселенной: «Быть иль не быть?» 

пʼятниця, 11 лютого 2011 р.

Розчинений в слові

Ніколи не спитаю поета, чому він пише?
Знаю, що НЕ писати він не може!


Василь Кузан. ВАБА. Весна 2011 року
готуємо до друку


...Світ увесь не приваблює серце
ні багатством, ні золотом слави.
Я готовий віддати усе це,
І посади, й корони, й булави
За душевне єднання з тобою,
За читання віршів біля свічки...


А натомість - я перед юрбою
Перерізати змушнений стрічку...

четвер, 10 лютого 2011 р.

...життя – кумедна річ...


Воно спонукає нас до уявного прогресу,
умовних досягнень, омріяного успіху, здобуття всіляких чеснот,
матеріального добробуту, врешті решт... Словом, не дає нудьгувати...

Вікторія Андрусів

 ПРИТУЛОК  (уривок із роману) ....
  10.02.2011 р.
...Максовий сталевий «Land krauzer» притулився попід службовим входом у модерну склобетонну будівлю, в котрій винаймати офіс було рівнозначно тому, аби мати на руці колекційний «ROLEX», що автоматично замінювало візитівку. У вікнах – суцільна темінь, наче все вимерло, крім кількох тьмяних вогників, що де-не-де видавали присутність надто старанних маклерів чи менеджерів, котрі прагнули стрімкого кар’єрного зросту і нехтували заради роботи вихідними. У Максовому вікні так само струменіло ледь помітне з вулиці світло.
Підстаркуватий нудьгуючий охоронець, неохоче відірвавшись від канапки, намагався мене спинити:

"Нечистая" история .....



Михаил Делеган,
Алексей Филиппов.
История Мукачевского замка. 
Научно-популярный историко-краеведческий очерк. 2010 год.

http://zakarpatpost.net/2010/09/10/zakarpattya-arhivist-i-zhurnalist-napysaly-knyzhku-ystoryya-mukachevskoho-zamka/

Народные легенды начала ХХ века приписывают князю Ко-
риатовичу большие заслуги в постройке и укреплении Мукачевс-
кого замка, который он сделал своей резиденцией.
«Долго князь осматривал все горы, что окружают город
Мукачево. Наконец он оказался на скалистой горе, что одиноко
стояла посреди широкой равнины на южной окраине города, и
дал приказ строить замок на самом ее вершке. Тяжело строился
новый замок; тяжело работали люди и скот. Однако замок был
построен. Обведенный выдолбленным в скале глубоким рвом и
мощными стенами, он был неприступной крепостью, поблески-
вая на солнце своими четырьмя башнями на углах. Но князь Ко-
риатович был недоволен тем, что в замке не было воды. Приходи-
лось воду возить в бочках, на возах волами. Когда не было войны,
хотя и хлопотно, но терпеть было можно. А что будет, если враг
подступит и начнет осаду?
И наказал князь копать колодец.

пʼятниця, 28 січня 2011 р.

Читаю вірші, коли падає дощ

Ірина Надворна

Full of fall

Ось і осінь
Літально-летальна
Я у ній
унікально розчинна
Через те я
усіх уникальна
Провулок...
Нічний, нічийний

Зіпсований -
весь у псах
Засмічений,
що аж верне
Засмучений
як монах,
пізнавши
in vino inferno

Провулок...
І хто б що не верз
І чия би не
стрі'ла стріла'
я подужаю все
Who cares!
Наші душі -
це антитіла

Ідеал прозорості

Гадаєте, про що це? Це про Байкал, таким його знає Ярослав Іваньо. 
"...  це озеро вічного життя. Ідеал прозорості. Чистота. Чистота відношень, якої бракує людям".
Ярослав Іваньо - поет, професор Іркутської сільськогосподарської академії, який народився у селі Великі Лучки. Його творчий доробок - це п,ять збірок поезії, виданих у нашому видавництві, казки.


У слові автора про себе знайшла такі строки: "Вперше мене назвав поетом Василь Вовчок. Для мене це було тільки авансом. Залізна руда – ще не ніж, а маленьке зернятко – ще не шапка соняха, наповнена насінням." Цікаво. Повернулась до віршів Ярослава Михайловича....

вівторок, 25 січня 2011 р.

Фантастичний роман!!!!!

Я не читаю фантастику. Про це відверто заявила автору: "Читати не буду".  На що автор спокійно відповів: "Розумію, але це тільки романтика!" і розповів частину сюжету книги. Я була вражена, ні, не добрим, а добрячим! романтизмом героїв, простотою сюжету і в той же час його різносплетінням. Чекаю на вихід книги, щоб прочитати. 
Автор Михайло Тємнов. Фантастичний роман "Сады хаоса". Книга друга. 

P.S. 26 січня книга виходить із друку. 





П.П. Гаврилко. Закарпатські страви: традиційні і сучасні

Масштабний кулінарний виріб у 576 сторінок, заправлений рецептами страв закарпатської кухні  у виконанні директора Ужгородського комерційного технікуму, к. е. н., члена-кореспондента Академії економічних наук України, Засл. працівника народної освіти України  Петра Павловича Гаврилко, під назвою "Закарпаські страви" прийдеться до смаку усім прихільникам смачної їжи.

"Мистецтво кулінарії - хоч і не головна, але невід,ємна і надзвичайно важлива риса самобутності того чи іншого народу", - з такими словами звертається автор до свого читача.

А далі читайте, готуйте і смакуйте))) 

По всьому світу стала новина

Напередодні різдвяних свят видали і надрукували різдвяні колядки. До невеличкої збірки увійшли такі колядки:


Коли ясна звізда
Рождество твоє
Дивная новина
В Вифлеємі новина
Нова радість стала
Добрий вечір тобі, пане господарю
Небо і земля
Вінчованки

Книжка оформлена дитячими малюнками Аліни і Юлі Фленько.